Litvinov – це бренд молодої сім’ї з великою та цікавою історією. Вони живуть в Харкові і у своїй майстерні створюють безкаркасні меблі для всієї України. Коли Стас Літвінов вперше написав про нас на своїй сторінці в Facebook, ми зрозуміли, що це наша людина. Зустрівшись з Стасом на Kiff 2018, ми розпитали про його модель бізнесу, перший досвід і те, чому хороший дизайн неможливий без достойного текстилю
Ви пам’ятаєте як все почалося?
В 2009 році я вчився на 4 курсі економічного факультету. Якраз тоді ми з одногрупником зробили наше перше крісло-мішок. Тоді я зрозумів, що далі вчитися і працювати за фахом я не хочу.
Все почалось з того, що він побачив на американському сайті пуф і показав мені. Ми дуже зацікавилися, почали шукати, щоб і нам таке купити, але, звісно ж не знайшли. Не було жодного сайту з такими виробами. Вирішили, що зробимо самі. Його мама пошила нам чохол. В будівельному магазині ми знайшли пінопластові кульки, наповнили мішок і отримали колосальне задоволення від виробу. Здається, в той самий вечір ми вирішили «Давай займатися цим!»
Тому я дуже щасливий, що ця ідея зародилась не з ціллю заробітку, а із власного бажання зручно сидіти.
Як це інколи буває, наші з другом ідеологічні погляди на майбутнє трохи відрізнялись. Він мав свій погляд на компанію, я - всій. Дороги розійшлись.
У вас на той момент була велика команда?
Ні, було лише нас двоє. Я ніколи не тяжів до великого виробництва. Я більше схиляюсь до якості, а не кількості.
Мені було цікаво вивчити все самому. Я позичив машинку у сусідки, купив декілька метрів меблевої тканини в магазині і почав шити. З бажання зробити щось самому і виріс бренд Litvinov. Я вирішив назвати компанію своїм ім’ям, бо це мотивує тримати марку, покращувати якість і щоб мені ніколи не було соромно за те, що я зробив.
Моя власна анатомія крісла продовжується досі. Вже понад 9 років шукаю хороші форми.
В якийсь момент шити пуфи стала моя дружина. Це і був найкращий наш період. Ми були справжньою сімейною майстерною. Зараз ми чекаємо на третю дитину, тому дружина не бере на себе цієї відповідальності. Над всім виробництвом працюю частково я та інші майстри. Ми з ними хоч і не родичі, але спілкуємося дуже близько, стараємося створити атмосферу родинної справи.
Першими нашими виробами були крісла в однотонних тканинах, які можна використовувати на вулиці чи вдома. Нашими замовниками були організації, офіси, open air простори. Вже в 2010 році отримали замовлення для Kazantip. За 4 роки співпраці ми зробили для них близько 500 виробів. Кожен новий бар, який там відкривався знав, що «Стас робить пуфи» і таким чином ми захопили їхній простір. Аж через роки три у нас з’явились конкуренти — в Криму почали відкриватись виробництва.
Протягом 2013 – 2015 меблі — це хобі. Це не була моя основна діяльність. Ми відкрили перший коворкінг в Харкові, потім я був креативним партнером однієї відомої краундфандінгової платформи. Та я зрозумів, що дуже скучив за меблями. Занадто багато відволікань від цього напрямку. Але нічого не приносило мені такого задоволенням, як робота власними руками. Зараз ми активно працюємо з безкаркасними меблями і я відчуваю, що ми на порозі грандіозного етапу.
Розкажіть про особливості українського ринку безкаркасних меблів.
Просте, дешеве і без заморочок - саме так сприймають пуфи українці, і такі проблеми мають мої колеги з інших компаній.
Чомусь так сталося, що в Україні з самого початку безкаркасні меблі були в дешевих тканинах. Неможливо було обрати щось інше. І зараз, оглядаючись назад, я розумію, що якась вина на мені за це є також. Можна було і тоді пробувати шити з європейських тканин. Але ми боялися бути новаторами, боялися, що ніхто дорогого не купить.
Та це нам не заважало приділяти велику увагу якості. Ми створювали тренди, пробували різні піарно-маркетингові ходи такі як: подвійні шви, зйомці чохли, різної якості наповнювачі. З досвідом стало зрозуміло, що треба щось змінювати.
Майже всі використовують два матеріали: нейлон Оксфорд і рогожка Квінс. У всіх є ці тканини і всі з них роблять пуфи. Вони відповідають критеріям: дешево і… нормально. Класними ти навряд їх назвеш. Вони просто виконують свою функцію.
Мені завжди дуже подобалися гарні інтер’єри. Я вів блог про лофт, робив огляди європейських дизайнів інтер’єрів та предметів. В якийсь момент зрозумів, те, що я роблю не зовсім співпадає з тим, що хотілося б.
А як щодо порівнянь: ринок безкаркасних меблів в Україні і в світі?
В Європі, Австралії, Великобританії немає такої проблеми як у нас. Там першочергово дуже мало дешевого сегменту. На будь-якому сайті хороший пуф вартує 200-300 євро. Уявляєте, якщо у нас така ціна з’явиться? Хоча якщо подивитися на американський ринок, то там ви побачите великі жахливі мішки з матеріалу типу дощовик і вони мегадешеві. Але ми точно не хочемо йти стежкою американців.
Наш ринок безкаркасних меблів поки вільна ніша, проте невдячна. Буде важко донести цінність крісла і виправдати його ціну. Але ми пробуємо зробити це.
Скільки треба часу для переосмислення безкаркасних меблів українцям?
Моя інтуїція каже два-три роки. Наприклад, те саме у нас з скандинавськими трендами. В 2012 і 2013 роках я ходив на лекції багатьох фінських дизайнерів. Вони декламували рівно все те, що прийшло до нас зараз: екологічність, практичність, краса, дизайн, щастя і затишок дому. Вже тоді їхній ринок був переповнений цими ідеями. А у нас лише зараз до цього дійшли.
Так чому оббивка така важлива?
Як ви самі часто говорите, меблям потрібен одяг. Мені подобається це формулювання, бо я теж так вважаю. От зараз на всі сто відсотків зрозумів, що будь-які меблі – це тканина. Візуальне сприйняття, тактильні враження – все це робить тканина. Навіть якщо у виробі буде дуже круте внутрішнє наповнення, яке огорнуте в неякісний текстиль – виріб все одно не вважатиметься хорошим. Те саме стосується каркасних меблів. Все буде марно, якщо не приділити уваги оббивці.
Коли ви замислились над важливістю текстилю і коли почались його пошуки?
Я давно шукав хороший текстиль, але мені не щастило. Був досвід співпраці з дуже-дуже дорогими тканинами, але вони не відповідали описаним технічним характеристикам. Ціна була за бренд. Тому після декількох індивідуальних замовлень ми припинили співпрацю. Задоволення та натхнення в результаті було мало. Цей текстиль не дав поштовху для розвитку особисто мені. Скажу чесно, постачальникам зі мною інколи важко працювати. На щастя чи на жаль, я дуже скрупульозний. Мені важливо все: терміни поставки, час і спосіб оплати. Важливо, щоб була мобільність і зручність.
Коли познайомився з Interior Fabrics, то питання пошуку текстилю відпало.
Які ваші улюблені колекції?
Є ті, які дуже подобаються, і ті, з якими плануємо працювати. Я закохався у половину натуральних колекцій L`interno. Але першим замовленням були Celtic, а пізніше крісла в Manhattan. Зараз приділяємо багато уваги до Persempra.
Розкажіть детальніше, над чим ви працюєте зараз?
Ми на шляху нового. Я дуже не хочу використовувати ваші тканини абияк. Не хочу, щоб це були банальні форми, такі як «грушка». Тому зараз ми розробляємо нові моделі, які одягнемо в ваші тканини. Сподіваюсь, що ми надихнемо своїми рішеннями. Це має бути щось вартісне і достойне.
Якщо ми подивимося на ринок меблів, то всі намагаються здивувати. Всі хочуть бути яскравими і пафосними. А я хочу простого, але гідного уваги, з хорошим дизайном і авторським баченням. Хочу цим проектом показати, як я бачу безкаркасні меблі.
А ви тестуєте на собі свої вироби?
Є багато дизайнерів, яким подобається сам процес роботи. Вони створюють щось, але не користуються цим. Мені важко таке зрозуміти. Точно не пам’ятаю хто сказав, але звучить це так «дизайн – це не те, як речі виглядають, а те, як вони працюють». Тому я стараюсь мислити в дизайні як споживач. У мене дуже практичний підхід. Я роблю виріб в вашій тканині, тягну його додому і використовую на повну. Дивлюся, що не так і перероблюю. І так поки не буде ідеально.
Як вам сьогоднішня виставка?
На Kiff я знайшов багато предметів інтер’єрів, які просто красиві, поряд з якими круто сфотографуватися, але я навіть не уявляю їх у побутовому використанні. Лише декілька диванів на виставці були зручними. В тому числі диван з чіткими лініями в вашій АРІ від студії BORISOV. Він красивий для фото і, гадаю, зручний для життя.
Тут все занадто переповнено трендами. Але чи хочемо ми наслідували лише тренди? Якщо компанія думає, що зараз популярна рогожка – у них все в рогожці. За два роки в моді велюр – у них все у велюрі. Все це зараз красиво. Але що робити людині, якщо вона придбала цей трендовий блискучий зелений велюровий диван на металевих ніжках, а за рік якийсь дім моди скаже, що це вже пройдений етап. Купувати новий, щоб відповідати часу? Тому у мене складається неприємне враження щодо диктаторів моди і трендів.
